Результати роботи скинути у вигляді фотознімку: Viber 0955461087 або електронна пошта tanybabina1970@gmail.com

12.01.2021                     Урок №34

4. Методи генетичних досліджень

 Зробити відповідні записи у зошит

Д\з опрацювати параграф 28 відповісти на запитання після § 

11.01.2020                     урок №33

Теме:          Етапи індивідуального розвитку

Дуже часто батьки спересердя кажуть: «Ну звідки взялося це в ди­тини? Чому вона така?..» Сьогодні в кожного з нас, нарешті, з'явилася можливість розібратися в цьому. Нині не викликає сумніву те, що багато рис характеру майбутньої людини формуються в утробному періоді, оскільки немовля до моменту своєї появи на світ уже прожило дев'ять місяців, які значною мірою визначають напрямок його подальшого розвитку.

З якого моменту людина стає людиною? Чи є в ненародженої дитини душа? Коли вона з'являється?

Ці питання здавна цікавили не тільки батьків, але й філософів і те­ологів. Наука надає все більше й більше нових відомостей про перші фази життя дитини, її розвиток в утробі матері. Набагато раніше, ніж перед­бачалося, розвиваються відчуття й уміння дитини, формуються найтонші структури мозку. А майбутнім таткові й матусі особливо важливо знати, що зв'язок батьків з дитиною закладається ще до її народження. Що ж відбувається після народження?

Сьогодні ми познайомимося з особливостями ембріонального та постембріонального розвитку людини, узагальнимо знання про регуляторні механізми росту, розвитку, старіння, установимо закономірності вікових змін та взаємозв'язок різних вікових понять.

1.  Зародковий (ембріональний) період утробного розвитку.

Процес запліднення яйцеклітини відбувається в матковій трубі. Із цього моменту починається розвиток зародка. Запліднена яйцеклітина просувається до матки. Просуваючись, вона активно ділиться. До момен­ту потрапляння в матку зародок складається з 32 клітин. Тут зародок укорінюється в слизову оболонку стінки матки, швидко ділиться й росте. Під час розвитку зародка утворюються три зародкові оболонки — амніон, хоріон, алантоїс.

На 6 - 7 день зародок імплантується в ендометрій (слизова оболонка матки). На другому й третьому тижні в зародку можна виділити зовнішній, внутрішній і середній зародкові листки.

Запитання до учнів:

—     Як вони називаються? (Ектодерма, ентодерма й мезодерма.)

Методика випереджального навчання

2. Плодовий період утробного  розвитку

До кінця другого місяця утробного розвитку, утворюється плацента або дитяче місце, за до­помогою якого здійснюється зв'язок між зародком, що розвивається в тілі матері, і організмом матері.

З моменту утворення плаценти (кінець другого місяця розвитку) по­чинається наступний період утробного розвитку — плодовий.

Материнська кров і кров плода течуть по різних судинах і ніколи не змішуються.

Складання опорного конспекту «Функції плаценти»

Газообмін (дихання) між організмом матері й плода.

Харчування — отримування поживних речовин із крові матері.

Видільна функція плода.

Бар'єрна функція (захист) — отримування антитіл від матері.

Після закінчення строку вагітності плід дозріває, відбувається народження нового організму.

Заповнення таблиці.

Характерні особливості ембріогенезу людини

3. Постембріональний етап розвитку

Розвиток людини після народження й до смерті називають постемб­ріональним (позаутробним) розвитком. У ньому можна виокремити кілька періодів.

У повсякденному житті й у літературі ми не раз зіштовхуємося з по­няттями: вік молочних зубів, однорічний, вік «чомучки», вік дошкільника, вік повноліття, шлюбний вік, вік виборця, вік повного окостеніння, вік Христа.

Поняття «вік» включає:

1)        календарний вік — тривалість життя;

2)        біологічний — вік розвитку, дозрівання, старіння; він визнача­ється за сукупністю обмінних, структурних, регуляторних про­цесів;

3)        психологічний — рівень розвитку психічних функцій (мислення, мови тощо) порівняно із середньостатистичними нормами;

4)        соціальний — визначається набором соціальних ролей.

Періодизація віку прийнята на VII Міжнародному симпозіумі з про­блем вікової морфології, фізіології і біохімії в 1965 році.  

4. Віковий розвиток людини.

Варіант характеристики вікових груп. (зробити відповідні записи у таблиці)

 5. Гіпотези, що пояснюють механізми старіння.

За стохастичною гіпотезою — старіння є накопиченням ви­падкових (стохастичних) помилок, насамперед генетичного характеру, що виникають у процесі життєдіяльності особини.

Програмна гіпотеза припускає, що старіння запрограмоване в геномі організму.

Літній вік.

Літній вік розпочинається в чоловіків із 61 – го року й триває до 74 – х. у жінок цей період починається з 56 – ти і закінчується до 74 – х років.    В організмі починається активне протікання процесів старіння. Для вивчення цих процесів створена спеціальна наука – геронтологія. 

Старіння – це процес, який призводить до обмеження пристосувальних можливостей організму, до зниження його надійності, розвитку вікової патології, тобто до старості. Старість – це заключний період вікового розвитку людини, який наступає закономірно. Старіння не є хворобою, це один з етапів розвитку організму.       

Люди похилого віку не можуть витримати тривалі фізичні або нервові навантаження. У їхніх тканинах відбуваються атрофічні зміни й зменшується кількість води. Унаслідок зневоднення суглоби людей похилого віку твердішають. Якщо це відбувається в кісткових зчленуваннях грудної клітки, то людина відчуває важкість при диханні. Унаслідок ослаблення реакції нервової системи літні люди повільно реагують на зміни зовнішньої температури, тому більше підлягають несприятливому впливу спеки та холоду.  

Існує природне, або фізіологічне, старіння, передчасне старіння й уповільнене. При природному старінні старечі зміни з’являються в певний послідовності відповідно до віку.

Передчасне старіння характеризується тим,  що ці зміни наступають раніше й виражені більш яскраво, ніж у здорових людей відповідного віку. Прискореному старінню сприяють перенесені захворювання, несприятливі чинники навколишнього середовища, стреси, шкідливі звички.

Довгожительство

Довгожителі – це, як правило, худі, активні люди, любителі свіжого повітря, у них немає старечих недуг і хвороб. Їхнє життя завершується природно. Довгожителі бувають досить скромними стосовно свого матеріального забезпечення. Продовжує життя також творча діяльність.

Чимало видатних учених, письменників, музикантів, художників упродовж усього життя зберігали здатність до творчості, створюючи шедеври вже в глибокій старості. Для людей, які зберегли творче довголіття, характерні працьовитість, завзятість, відкритість до світу.

Довгожительство – це підсумок усього життєвого шляху людини.

Формулювання висновку

·     Вікові зміни зумовлені різними факторами.

·     Темпи вікових змін мають індивідуальний характер.

·     Вікові зміни залежать від статі.

·     Вікові зміни в різних системах органів проявляються неодночасно (гетерохронно).

·     На ранніх етапах онтогенезу темпи вікових змін у кілька разів інтенсивніші, ніж в інший час.

·         Біологічні зміни виникають мимоволі, психологічні залежать від активності індивіда, а ролі й рамки соціальних змін визначає суспільство.          

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Прочитати параграф підручника. Побудувати гра­фік залежності швидкості росту від віку на всіх етапах онтогенезу. Дати йому пояснення 

Урок № 13-14

Тема. Структура еукаріотичної клітини.

20.05.2020                      Урок №68

Тема. Контрольна робота №2

18.05.2020                    УРОК №67

ТЕМА. ГМО

 д/з опрацювати пар. 56, 57 тести стор.218-219

06.05.2020                 Урок №64

Споконвіку людина бажала змінити ознаки рослин, тварин у бажаний їй бік. Це почалося ще з тих часів, коли людина гадки не мала про гени, генетику. Інтуїтивно шляхом гібридизації і добору було створено сучасні породи тварин і сорти рослин. Їх геноми вже не схожі на геноми диких предків, від яких вони взяли початок. Та й більшість цих предків вимерла ( тарпани – предки коней,тур – предки наших корів і биків)

Якщо раніше доводилося багато років чекати, коли  з’явиться бажаний фенотип, то зараз вдається самим їх створювати. Це вдається завдяки генно- і клітинно-інженерним технологіям.

Одним з розділів молекулярної генетики та молекулярної біології, який знайшов найбільше практичне застосування, є генетична (генна) інженерія.

Генна інженерія – це сума методів, що дозволяють переносити гени з одного організму в інший, або – це технологія спрямованого конструювання нових біологічних об'єктів.

Виникши на початку 70-х років, вона домоглася сьогодні великих успіхів. Методи генної інженерії перетворять клітини бактерій, дріжджів і ссавців у «фабрики» для масштабного виробництва будь-якого білка.

Це дає можливість детально аналізувати структуру і функції білків і використовувати їх в якості лікарських засобів.

В даний час кишкова паличка стала постачальником таких важливих гормонів як інсулін і соматотропін.

Раніше інсулін отримували з клітин підшлункової залози тварин, тому вартість його була дуже висока. Для отримання 100г кристалічного інсуліну потрібно 800-1000кг підшлункової залози.  Це робило інсулін дорогим і важкодоступним для широкого кола діабетиків.

Інсулін складається з двох поліпептидних ланцюгів А і В довжиною 20 і 30 амінокислот. При з'єднанні їх дисульфідними зв'язками утворюється нативний дволанцюжкової інсулін.

Було показано, що він не містить білків, ендотоксинів та інших домішок, не дає побічних ефектів, як інсулін тварин, а з біологічної активності від нього не відрізняється.

Соматотропін - гормон росту людини, секретується гіпофізом. Недолік цього гормону призводить до гіпофізарної карликовості. Якщо вводити соматотропін в дозах 10 мг на 1 кг ваги три рази на тиждень, то за рік дитина, яка страждає від його нестачі, може зрости на 6 см .

Раніше його отримували з трупного матеріалу, з одного трупа: 4 - 6 мг соматотропіну в перерахунку на кінцевий фармацевтичний препарат. Таким чином, доступні кількості гормону були обмежені, крім того, гормон, що отримується цим способом, був неоднорідний і міг містити повільно розвиваються віруси.

Компанія "Genentec" в 1980 році розробила технологію виробництва соматотропіну за допомогою бактерій, який був позбавлений перерахованих недоліків. У 1982 році гормон росту людини був отриманий в культурі E. coli і тварин клітин в інституті Пастера у Франції, а з 1984 року розпочато промислове виробництво інсуліну і в СРСР.

Суть генної інженерії полягає в штучному створенні (хімічний синтез, перекомбінації відомих структур) генів з конкретними необхідними для людини властивостями й уведенні його у відповідну клітину (на сьогодні це частіше за все бактеріальні клітини, наприклад кишкова паличка) — створення «штучної» бактерії — лабораторії з виготовлення необхідного для людини продукту.

1.             Роль генетичної інженерії в сучасних біотехнологіях і медицині

У результаті інтенсивного розвитку методів генетичної інженерії отримані клони безлічі генів рибосомальної та транспортної РНК, гістонів, глобіну миші, кролика, людини, колагену,  овальбуміну, інсуліну людини та інших пептидних гормонів, інтерферону людини та інше.

Це дозволило створювати штами бактерій, які виробляють багато біологічно активних речовин, які використовують в медицині, сільському господарстві та мікробіологічній промисловості.

На основі генетичної інженерії виникла галузь фармацевтичної промисловості, названа «індустрією ДНК». Це одна із сучасних гілок біотехнології.

Серед багатьох досягнень генної інженерії, які отримали застосування в медицині, найбільш значне в одержанні людського інсуліну в промислових масштабах.

Всім широко відома така хвороба, як цукровий діабет, коли організм людини втрачає здатність виробляти фізіологічно важливий гормон інсулін. У результаті в крові накопичується цукор і хворий може загинути. Інсулін вже давно отримують з органів тварин і використовують в медичній практиці. Однак багаторічне застосування тваринного інсуліну веде до необоротного ураження багатьох органів пацієнта через імунологічних реакцій, що викликаються ін'єкцією чужорідного людському організму тваринного інсуліну. Але навіть потреби в тваринному інсуліні донедавна задовольнялися всього на 60 - 70%. Так, в 1979 році з 6 млн. хворих у всьому світі тільки 4 млн. отримували інсулін.

Генні інженери в якості першої практичної задачі вирішили клонувати ген інсуліну. Клоновані гени людськоихо інсуліну були введені з плазмідою в бактеріальну клітину, де почався синтез гормону, який природні мікробні штами ніколи не синтезували.

Більше двадцяти фірм Японії і кілька американських фірм розробляли інший дуже важливий медичний препарат - інтерферон, який ефективний при різних вірусних захворюваннях і злоякісних новоутвореннях. Першим з цих сполук на ринок вступив альфаінтерферон, потім бетаінтерферон.

Ще один ефективний протираковий препарат - інтерлейкін - виробляється в Японії і США.

Близько 200 нових діагностичних препаратів уже введені в медичну практику, і більше 100 генноінженерних лікарських речовин знаходиться на стадії клінічного вивчення. Серед них ліки, що виліковують артрози, серцево-судинні захворювання, деякі пухлинні процеси і, можливо, навіть СНІД. Серед кількох сотень генно-інженерних фірм 60% працюють над виробництвом лікарських та діагностичних препаратів.

2.             Можливості діагностики спадкових хвороб

Спеціалізований вид медичної допомоги населенню, спрямований на профілактику спадкових хвороб, називають медико-генетичним консультуванням.

Медико-генетичне консультування (МГК) - один із видів спеціалізованої допомоги населенню, спрямований, головним чином, на попередження появи в сім'ї хворих із спадковою та вродженою патологією.

 Головна мета МГК – визначення прогнозу народження дитини із спадковою патологією, пояснення ймовірності такої події, допомога сім'ї прийняти рішення про подальше дітонародження.

Суть МГК полягає в профілактиці подальшої передачі спадкових хвороб за рахунок попередження дітонародження в носіїв спадкових хвороб, усуненні провокуючих факторів появи генетичних аномалій та наслідків їх шляхом лікування.

Основні завдання МГК. 1) встановлення точного діагнозу спадкової хвороби; 2) встановлення типу успадкування захворювання в даній сім'ї; 3) розрахунок ризику повторення спадкової хвороби в сім'ї; 4) визначення найбільш ефективного способу профілактики; 5) пояснення тим, хто звернувся за допомогою, змісту зібраної інформації.

Принципово важливе завдання МГК – знайти прості та доступні методи виявлення гетерозиготних носіїв мутантного гена, провести диференційну діагностику з фенокопіями, новими мутаціями.

Фенокопії – не спадкові зміни фенотипу, зумовлені впливом середовища, але не схожі з мутаціями. Вони виникають на ранніх стадіях ембріогенезу, різко змінюють фенотип (сукупність зовнішніх і внутрішніх ознак організму). Практично кожна сімейна пара повинна пройти МГК до планування народження дітей.

МГК проводиться в чотири етапи: 1) встановлення діагнозу; 2) складання прогнозу; 3) висновки або заключення; 4) порада сім'ї щодо профілактики народження хворої дитини.

Пренатальна (допологова) діагностика

Пренатальна (допологова) діагностика дає можливість діагностувати вроджені вади розвитку або спадкові захворювання плода на ранніх стадіях його розвитку. Рання діагностика допомагає або прийняти рішення щодо переривання вагітності, або підготувати родину до народження хворої дитини.

Просіюючі методи дозволяють виділити жінок, які мають підвищений ризик народження дитини зі спадковою або природженою патологією. До них належать лабораторні методи призначення рівня альфа-фетопротеїн (білка плодового походження). Визначення його вмісту проводять у сироватці крові матері та в амністичній рідині в період 16-18 тижнів вагітності. Підвищення рівня альфа-фетопротеїну може свідчити про вади розвитку ниркової трубки, черевної стінки, інших систем. Зниження рівня цього білка спостерігається при хромосомній патології (хвороба Дауна), смерті плода.

У наш час більшість лікарів пропонують своїм вагітним пацієнткам у рутинному порядку (без спеціальних медичних показів) зробити аналіз крові, який вказує, при наявності, на вищий від середнього ризик деяких серйозних вроджених вад, таких як spina bifida (не зарощений хребет) та синдром Дауна (хромосомне порушення). За допомогою цього виду аналізу крові, який називається потрійним, можна отримати дуже корисну інформацію про розвиток плода. При цьому важливо, щоб кожна вагітна жінка пам'ятала, що у більшості випадків позитивний результат аналізу ще не означає, що є проблеми із плодом, і в цьому можна переконатись завдяки подальшим обстеженням.

3.             Клітинна інженерія

Клітинна (тканинна) інженерія - галузь біотехнології, в якій застосовують методи виділення клітин з організму і перенесення їх на поживні середовища, де вони продовжують жити і розмножуватися. В результаті створюються рекомбінатні клітини.

Якщо генна інженерія конструює нові рекомбінатні ДНК, то клітинна – створює рекомбінатні клітини.

Завдяки вирощуванню нестатевих клітин певних видів організмів на поживному середовищі створюють культуру клітин (тканин) для отримання цінних речовин. Клітини переносять на поживні середовища, де вони ростуть, розмножуються і синтезують вітаміни, гормони, цілющі препарати (наприклад, женьшеню).

Крім того, клітинна інженерія здійснює гібридизацію соматичних клітин організмів різних видів, родів, родин тощо. Тобто здійснює схрещування організмів, яке неможливо зробити іншим способом (людини і миші, людини і моркви, курки й дріжджів тощо). Гібридизація нестатевих клітин дає змогу створювати препарати, які підвищують стійкість організмів проти різних інфекцій, а також лікують ракові захворювання.

Клон – сукупність клітин або особин, які виникли від спільного предка нестатевим способом. Отже, клон складається з однорідних у генетичному відношенні клітин або організмів.

При клонуванні з незаплідненої яйцеклітини видаляють ядро і пересаджують у неї ядро нестатевої клітини іншої особини. Таку штучну зиготу пересаджують у матку самки, де зародок і розвивається. Ця методика дає можливість одержувати від цінних за своїми якостями плідників необмежену кількість нащадків, які є їхньою точною генетичною копією. Методом клонування вирощують різні організми 

Химерні організми – організм, що складається з генетично різнорідних клітин. Це штучно створені істоти, які мають клітини, що належать різним біологічним видам.

Запитання для учнів:

−              Що таке клітинна інженерія та які завдання вона виконує?

Очікувані відповіді учнів:

Клітинна інженерія — це самостійна галузь біологічних та медичних наук, в завдання якої входить створення нових, не існуючих раніше в природі клітин із заданими властивостями.

 Домашнє завдання

Опрацювати даний матеріал, зробити відповідні записи

27.04.2021                 Урок№63

 Тема: Огляд традиційних біотехнологій

 Учені передбачають, що через 20 років ми зможемо легко відключати гени, які сприяють старінню та розвитку захворювань, наприклад, ген інсулінового рецептора, який відповідає за розростання жирових клітин. Будемо добавляти гени, які захистять від раку та хвороб серця – головних вбивць людства.

З’явиться можливість вирощувати нові органи зі стовбурових клітин, взятих із нашої власної шкіри. Нам стане посильно омолоджувати окремі органи, поступово замінюючи старіючі дефектні клітини новими, які містять нашу власну ДНК. Кожен рік буде відкривати для нас нові можливості омолоджування, і так, поступово, людство відкриє секрети довголіття.

Біотехнологія — це сукупність промислових методів, які застосовують для виробництва різних речовин із використанням живих організмів, біологічних процесів чи явищ.

      Сам термін «біотехнологія» з’явився в 70-х роках XX ст. (біос — життя; технос — мистецтво, майстерність; логос — слово, вчення), хоча біотехнологічні принципи людина розробила вже давно (використання життєдіяльності мікроорганізмів для випікання хліба, виготовлення сиру та інших молочних продуктів, виноробства, пивоварення).

      Біотехнологію умовно поділяють на два підрозділи: традиційна (куди входить технологічна мікробіологія, а також технічна, біохімічна та інженерна ензимологія) і нова (куди входять генетична та клітинна інженерія).

      Традиційна біотехнологія заснована на ферментації. За останні 30 років виник ряд нових виробництв, що базуються на використанні різних міцеліальних грибів, дріжджів, бактерій, рідше водоростей. З допомогою мікроорганізмів отримують такі лікарські препарати, як кортизон, гідрокортизон і деякі інші, які належать до групи стероїдів.

Одним з найбільш перспективних напрямків традиційної біотехнології є використання мікроорганізмів як один із засобів захисту рослин від шкідників. Розвиток цього напрямку зумовлюється багатьма вадами пестицидів та інших засобів захисту рослин.

      У ситуації, що склалась у сільському господарстві, одним з виходів є заміна пестицидів на мікроорганізми (бактерії, актиноміцети, гриби), живі організми (хижаки й паразити шкідників і збуджувачів хвороб) або продукти їхньої життєдіяльності. Для цієї заміни зроблено чимало. Вже зараз отримані препарати мікроорганізмів, відібрані комахи-хижаки, кліщі та нематоди, паразитичні організми різних рівнів організації. Опрацьовані методи вирощування таких тварин і мікроорганізмів і їх застосування в полі й закритому ґрунті. Препарати для боротьби з фітофагами надходять у продаж з інструкцією щодо використання.

      Набагато важчими є справи з біозахистом рослин від хвороб. Незважаючи на численні розробки біопрепаратів для захисту рослин від хвороб, поки що тільки деякі з них рекомендовані для використання. Це, перш за все, антибіотики, які мають деякі переваги порівняно з фунгіцидами: вони, в основному, добре розчиняються у воді, досить стійкі до навколишнього середовища, досить легко проникають у тканини рослини. Ці ознаки дозволяють використовувати їх для пригнічення збудників хвороби. Майже всі антибіотики спроможні пригнічувати широке коло патогенів: гриби, бактерії та мікоплазми. Ведуться пошуки й антивірусних антибіотиків. У деяких країнах дозволено використовувати антибіотики медичного призначення або синтезовані для захисту рослин у чистому вигляді або в суміші з фунгицидамиБіотехнології використовуються ще в деяких галузях людського буття. Так, наприклад, у кондитерській промисловості широко застосовують лимонну кислоту, яку одержують у результаті життєдіяльності спеціально виведених мікроорганізмів. Зараз у світі виробляється близько 400 тис. тонн цього продукту. Такої кількості лимонної кислоти не забезпечили б жодні цитрусові плантації.

      Усе ширше стає асортимент ферментів — протеази, нуклеази, амілази, глюкоамілази, каталази, які продукують мікроорганізми; деякі з них, наприклад нуклеази, використовують у генній інженерії. Крім того, мікроорганізми використовують для отримання вакцин. Перспективним є використання мікроорганізмів у гідрометалургії для вилужування металів із бідних руд з метою підвищення їхнього виробництва.

 Домашнє завдання. параграф 55, запит. 7,8 письмово

26.04.2021              Урок №62

Тема: Поняття  про  селекцію

1.             «Установіть відповідність»

Установити відповідність між свійськими тваринами та їх предками

Собака свійський               Дикий кабан

Кішка свійська                               Тарпан

Вівця                                           Дикий бик – тур

Кінь                                            Степова кішка

Велика рогата худоба                   Муфлон

Свиня свійська                               Вовк

Кури свійські                               Дика качка-крижень

Качка свійська                               Дикі банківські кури

Гуси свійські                                Сазан

Індичка свійська                Дика американська індичка

Короп                                            Гуска сіра

1.             Селекція як наука

Селекція – наука про створення нових та поліпшення вже існуючих сортів рослин, порід тварин і штамів мікроорганізмів. Наукові основи селекції заклав Ч. Дарвін у праці "Походження видів" (1859), де висвітлив причини й характер мінливості організмів і показав роль добору у створенні нових форм. Важливим етапом подальшого розвитку селекції стало відкриття законів спадковості. Великий внесок у розвиток селекції зробив Μ. І. Вавилов, автор закону гомологічних рядів у спадковій мінливості й теорії про центри походження культурних рослин.

Для досягнення ефективних результатів селекціонер повинен бути добре обізнаний з особливостями розмноження, індивідуального розвитку та процесів життєдіяльності видів з якими він працює.

Селекція відіграє значну роль у вирішенні основного завдання сільського господарства – забезпеченні максимального обсягу виробництва високоякісних харчових продуктів за мінімальних вкладених коштів та витрат енергоносіїв.

 висновок:

Основними завданнями сучасної селекції є підвищення продуктивності сортів і порід, переведення їх на промислову основу, створення порід, сортів і штамів, пристосованих до умов сучасного сільського господарства, забезпечення найповнішого виробництва харчових продуктів за найменших витрат та ін.

2.             Поняття про сорт, породу та штам

 Порода тварин – це сукупність особин у межах певного виду тварин, яка має генетично обумовлені стабільні характеристики (властивості та ознаки), що відрізняють її від інших сукупностей особин цього виду тварин, стійко передають їх потомкам та є результатом інтелектуальної, творчої діяльності людини.

Сорт рослин – група культурних рослин, які в результаті селекції отримали певний набір характеристик (корисних або декоративних), які відрізняють цю групу рослин від інших рослин того ж виду. Кожен сорт рослин має унікальну назву та зберігає свої властивості при багаторазовому вирощуванні.

Штам мікроорганізмів – чиста культура певного виду мікроорганізмів, морфологічні і фізіологічні особливості якої добре вивчені.

Запам’ятайте: породи тварин, сорти рослин та штами мікроорганізмів це своєрідні штучні популяції створені людиною, тому без підтримки людини вони можуть вироджуватися – втрачати притаманні їм властивості.

3.             Основні методи селекції

Основні методи селекції – штучний відбір та гібридизація.

Штучний добір – це вибір людиною найцінніших у господарському відношенні особин рослин і тварин даного виду, сорту або породи для отримання потомства з бажаними ознаками.

Розрізняють дві основні форми штучного відбору – масовий та індивідуальний.

Масовий відбір заснований на збереженні за фенотипом цілої групи особин з потрібними ознаками і вибракування всіх інших, що не відповідають сортовим або породним стандартам.

Індивідуальний відбір заснований на збереженні окремих особин організмів з урахуванням спадкової стійкості їх ознак.

Ефективність селекції залежить не лише від форми штучного добору, а й від правильного вибору батьківських пар плідників і застосування відповідної системи схрещування організмів – гібридизації.

Гібридизація — це схрещування (поєднання генетичного матеріалу) різнорідних організмів із метою одержання якісно нових, кращих нащадків (гібридів). Гібриди утворюються в результаті статевого процесу або поєднання нестатевих клітин.

Гібридизація може відбуватись у межах одного виду (внутрішньовидова) і між особинами різних видів (міжвидова або віддалена). Внутрішньовидове схрещування буває спорідненим і неспорідненим.

Споріднене схрещування, або інбридинг – це схрещування організмів, що мають безпосередніх спільних предків.

Неспоріднене схрещування, або аутбридинг – гібридизація організмів, які не мають тісних родинних зв’язків, тобто представників різних ліній, сортів чи порід одного виду.

Віддалена гібридизація – схрещування особин, які належать до різних видів і навіть родів із метою поєднання у гібридів цінних спадкових ознак представників різних видів.

Формулювання висновку:

Гібридизацію здійснюють з метою отримання високопродуктивних гібридів рослин і тварин.

1.             Із запропонованих відповідей виберіть одну правильну:

1.             Зазначте, яке угрупування організмів у природі відповідає породі тварини чи сорту рослин: а) вид; б)зграя; в) родина; г) популяція.

2.             Вкажіть, чим супроводжується споріднене схрещування організмів: а) підвищенням гомозиготності нащадків; б) підвищенням гетерозиготності нащадків; в)гетерозисом;

г) не впливає на генотип нащадків.

3.             Зазначте покоління гібридів, у якому найповніше проявляється гетерозис: а) перше; б) друге; в) третє; г) восьме.

4.             Вкажіть організми, при селекції яких часто отримують поліплоїдні форми: а) тварини; б) рослини; в) прокаріоти; г) віруси.

5.             Визначте, як називають нащадків однієї клітини: а) породою; б) сортом; в) штамом; г) генофондом.

6.             Вкажіть форму штучного добору, яку найчастіше використовують у селекції тварин: а) масовий; б) розвиваючий; в) стабілізуючий; г) індивідуальний.

 Домашнє завдання

Опрацювати параграф 54

2. підготувати повідомлення на тему «Традиційна біотехнологія».

УВАГА!!!!!!!!!!!!!! уроки будуть розташоваі у верхій частині сторінки. Всі письмові роботи надсилаємо

27.04.2020                Урок №61

Тема: Одомашнення  рослин та тварин

Людина одомашнила безліч тварин і рослин з метою забезпечення себе необхідними в побуті продуктами і транспортом. Одомашнення багатьох з них привело до подальшого розвитку виробництва і взагалі підняло людину на новий рівень розвитку. Недарма відомий радянський вчений академік М. Марр дотепно зауважив щодо процесу одомашнення собаки: «Собака вивела людину в люди».

Процес одомашнення тварин відбувається і в наші дні, і цей процес містить у собі різні психологічні проблеми. Ці проблеми можна виявити як щодо тварин і рослин, яких намагаються привчити жити в «домашніх» умовах, так і щодо людей, які формують своє ставлення до цього процесу.

Археологічні та палеонтологічні дослідження дали змогу з’ясувати, що перші вдалі спроби введення в культуру рослин були 20-30 тис. років тому. Під керівництвом М. І. Вавілова у 20-30х рр. ХХ ст. були організовані численні експедиції у різні куточки нашої планети. Вони встановили, що для кожного з видів культурних рослин існує свій центр різноманітності, де виявлено найбільшу кількість їхніх сортів і форм. Центри походження одомашнених видів – частина ареалу диких предків, де ймовірно їх вводили в культуру.

Культурні рослини належать до більш ніж 25 тис. видів. Вчені вважають, що одними з перших ввели в культуру кукурудзу, гарбуз, кокосову пальму, цибулю, горох посівний, ячмінь, пшеницю і рис. Залежно від мети вирощування розрізняють:

-            харчові;

-            кормові;

-            лікарські;

-            технічні;

-            декоративні;

-            культурні рослини.

Центри походження і різноманітності культурних рослин

Культурні рослини — рослини, вирощувані людством для отримання харчових продуктів, кормів в сільському господарстві, ліків, промислової та іншої сировини, інших цілей в задоволенні потреб людини.

1.        Походження і різноманітність свійських тварин

 Сільськогосподарські тварини походять від диких предків і одомашнювалися впродовж багатовікової діяльності людини для забезпечення її потреб. До сільськогосподарських тварин належать: велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, віслюки, верблюди, буйволи, яки, кролі, кури, індики, качки, гуси, цесарки та ін.

Приручення й одомашнення диких тварин — це складний і тривалий процес, який відбувався протягом переходу діяльності людини від полювання до осілого способу життя. Одомашнення диких тварин зумовлювали й інші причини: виснаження мисливських угідь, об’єднання общин і племен, концентрація великої кількості людей та зростання потреби в продуктах харчування.

Вважають, що одомашнення тварин відбувалося у кількох місцях земної кулі, які збігаються з джерелами розвитку давньої культури людини. Це Південна і Центральна Азія, північно-східна частина Африки, південна частина Європи та Америки.

Предки деяких свійських тварин

Приручення – це призвичаювання диких тварин до утримання в неволі в умовах господарства впродовж одного покоління.

Одомашнення – це розведення приручених тварин із господарською метою впродовж багатьох поколінь.

Свійські тварини – зоологічні види тварин, що повністю або частково утримуються людиною, живуть з людиною та розводяться нею.

  Домашнє завдання

Опрацювати параграф 53 зап 5-6 письмово

Урок №53

Тема . Неклітинні форми життя – віруси

 Саме у зв’язку з поширенням вірусів, зростанням кількості вірусних інфекцій ми і вивчаємо сьогодні тему «Неклітинні форми життя — віруси»

Ф. Енгельсу належить наступне визначення «Життя є спосіб існування білкових тіл, істотним моментом якого є постійний обмін речовин з оточуючим середовищем», з якого автоматично витікає, що віруси, у яких ніякого обміну речовин немає і бути не може, до живих об’єктів віднести ми не можемо.

Вірусологія – наука про віруси.

Історія відкриття вірусів.

Гіпотези походження вірусів.

Будова вірусів.

Шляхи проникнення вірусів.

Вірусологія – наука яка вивчає будову і функії вірусів, їх властивості, шляхи передачі та способи лікування і профілактики вірусних захворювань.

Кожен з вас переніс пренаймі одне вірусне захворювання (грип тощо) але ніхто не бачив його збудників адже розміри вірусних частинок – віріонів – такі мізерні (15-300 нм), що більшість з них можна побачити лише за допомогою електронного мікроскопа.

Спеціалісти які вивчають віруси називаються вірусологи, на Україні є інститут «Вірусології та мікробіології» де вчені проводять свої дослідження.

Царство вірусів відкрито відносно недавно: 100 років – це дитячий вік в порівнянні з математикою, 100 років – це багато у порівнянні з генною інженерією. Але в науки немає віку, вона подібно людям має юність, але ніколи не буває старою… Більшість вірусів було відкрито при встановлені причини того чи іншого захворювання людини, тварини або рослини. Саме це наклало відбиток на відношення до вірусів і до науки «вірусології», яка їх вивчає. Найменші об’єкти, досліджувані цією наукою, назвали однозначно – отрута. Як ви гадаєте чому?

 Історія відкриття вірусів• Відкриття вірусів. Перше відоме свід­чення про вірусну інфекцію знайдено на давньоєгипетському барельєфі. На ньому зображений жрець з ознаками вірусного за­хворювання — паралітичного поліомієліту. Вивчення мумії фараона Рамзеса V показало, що він помер від вірусного за­хворювання — віспи — у віці близько 35 років у 1143 році до н. є. На його шкірі виявлено сліди від пустул, типових для цієї хвороби.

Багато тисяч років віспа нищила насе­лення Землі. Лише за минуле тисячоліття від неї загинуло від 300 до 500 мільйонів людей. 1796 року відбулася важлива подія, завдяки якій протягом наступних віків були розроблені та застосовані в планетарному масштабі профілактичні засоби боротьби з цим захворюванням, передусім вакцинація. Ще у стародавньому Китаї практикували профілактику віспи, вводячи здоровим лю­дям гній з виразок хворих на віспу. Як наслідок, в одних випадках людина переносила легку форму захворювання та набувала стійкого імунітету, в інших — інфекція призводила до смерті. Англійський лікар Едуард Джен-нер (1749—1823) дійшов висновку, що успішність вакцинації зумовлена ступенем ослаблення культури паразита. Він увів у розріз шкіри восьми­річного хлопчика вміст пустули доярки, яка перехворіла на так звану коров'ячу віспу. У хлопчика, який ніколи не хворів на віспу, утворилася маленька виразка на місці введення вакцини, яка загоїлася за два тижні. Через півтора місяці Дженнер зробив цьому ж хлопчику щеплення ріди­ною з пустули хворої на віспу людини, але хвороба не розвинулася. Успіх Дженнера зумовлений тим, що віспа у корів перебігає в легкій формі, а віріони адаптовані до організму хазяїна — корови, тому не здатні виклика­ти важку форму захворювання у людини, однак стимулюють утворення антитіл у її крові.

1885 року відомий французький учений Луї Пастер (1822—1895) уперше перевірив на людині дію вакцини проти сказу. Він зробив щеплення дитині, яку покусав скажений собака, і тим самим зберіг їй життя. І хоча на той час віруси ще не були відкриті, саме він ввів терміни вірус (від лат. вірус — отрута) і вакцинація (на честь Е. Дженнера, від лат. вакка -корова). Він також розробив наукову базу для здій­снення вакцинації.

Відкрив віруси російський учений Д. Івановський (1864—1920), який у 1892 р. оприлюднив роботу про поширення збудника мозаїчної хвороби тютюну. Він довів, що сік уражених рослин, введений здоровим, спричиняє їхнє захворювання. Це відбувалося навіть  після  фільтрування  соку через  керамічні      фільтри дуже малого діаметра, здатні затримувати найдрібніші бактерії. Івановський вважав збудників мозаїчної хвороби тютюну найдрібнішими істотами. На відміну від інших відомих на той час мікроорганізмів, культуру цих загадкових паразитів не вдалося вирости­ти в лабораторії на жодному з органічних середовищ.

1898 року вчені встановили, що збудник ящуру рогатої худоби також «фільтрується». Було з'ясовано, що ці «істоти» можуть спричиняти інфекційні захворювання не тільки в рослин, а й у тварин. 1901 року було доведено, що жовту пропасницю спричиняє вірус, який переносять двокрилі кровосисні комахи — комарі. 1915 року були відкриті віруси в клітинах бактерій — бактеріофаги («пожирачі бактерій»).

На основі багаторічних досліджень були визначені такі властивості вірусів:

неклітинна будова;

облігатний паразитизм у прокаріотичних та еукаріотичних клітинах (тобто паразит здатний жити лише в певних умовах);

використання органел клітини-хазяїна для синтезу нових вірусних частинок;

відсутність власного обміну речовин;

•    відсутність проявів життєдіяльності поза клітиною-хазяїном.

 Гіпотези походження вірусів. На сьогодні не існує єдиної точки зору

на походження вірусів. Учені розглядають три такі основні гіпотези.

Згідно з гіпотезою регресивної (від лат. — зворотний рух) еволюції, віруси виникли з клітин, які втратили більшість органел.

За гіпотезою паралельної еволюції, віруси виникли в прадавні часи не­залежно від клітин, використовуючи їхні можливості для перетворення енергії та синтезу білків. Останнім часом більшість учених схиляється саме до цієї гіпотези, оскільки на її користь з'являється все більше дока­зів, зокрема щодо еволюції РНК.

Гіпотеза «скажених генів», висунута Джеймсом Уотсоном (пригадайте внесок цього вченого в розвиток біології), твердить про те, що віруси як ді­лянки спадкового матеріалу клітин набули здатність існувати самостійно. Зазначимо, що досі не отримано переконливих доказів на підтримку чи спростування жодної із цих гіпотез.

Усередині інфікованої клітини вірусні частинки, як правило, не виявляють, оскільки їхні компоненти (білки та нуклеїнові кислоти) задіяні в клітинному метаболізмі — відбувається реплікація, транскрипція та трансляція вірусних нуклеїнових кислот, синтез вірус­них білків. У зовнішньому середовищі (поза клітиною) віруси перебувають у вигляді окремих частинок — віріонів.

4. Будова вірусів.

Усередині інфікованої клітини вірусні частинки, як правило, не виявляють, оскільки їхні компоненти (білки та нуклеїнові кислоти) задіяні в клітинному метаболізмі — відбувається реплікація, транскрипція та трансляція вірусних нуклеїнових кислот, синтез вірус­них білків. У зовнішньому середовищі (поза клітиною) віруси перебувають у вигляді окремих частинок — віріонів.

За будовою розрізняють прості та складні віруси. У простих вірусів мо­лекула нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) оточена тільки білковими мо­лекулами (від декількох десятків до декількох тисяч). Складні віруси під час формування віріонів захоплюють частину клітинної плазматичної мембрани, яку вони «інкрустують» власними білками і використовують як зовнішню оболонку .

У складі вірусної частинки може бути тільки один тип нуклеїнової кис­лоти — або ДНК, або РНК. Молекули нуклеїнових кислот слугують носія­ми генетичної інформації вірусів. Зверніть увагу: якщо в клітинах прока­ріотів та еукаріотів ДНК дволанцюгові, а РНК — одноланцюгові, то у вірусів молекули обох нуклеїнових кислот можуть бути і дволанцюгові, і одно­ланцюгові.

Ще одна важлива відмінність ві­русів від клітин прокаріотів та еука­ріотів полягає в їхньому унікально­му способі утворювати віріони внаслідок так званого самозбирання.

Переважна більшість простих вірусів збирається в чітко визначеному порядку, утворюючи симетричні структури . Залежно від виду вірусу, віріон може мати ікосаедричний (наприклад, збудники поліомієліту, папіломи), спіральний (вірус тютюнової мозаї­ки)    або   змішаний   (бактеріофаги) типи симетрії. (Ікосаедр — об'ємний 20-гран-ник.)   Зображення віріона бакте­ріофага Т4, в якого «головка» з молекулою ДНК усередині побудована за ікосаедричним типом симетрії, а «хвіст» — за спіральним. Хвіст оточе­ний чохлом з білків; усередині хвоста проходить порожнистий стрижень, через який молекула ДНК впорскується в клітину бактерії. Зверніть увагу, що цей бактеріофаг, незважаючи на ускладнення будови, належить до простих ві­русів, оскільки не має зовнішньої оболонки з ліпідів і вуглеводів.

Прості віруси виходять з ураженої клітини зазвичай унаслідок пошкодження плазматичної мембрани вірусними ферментами або руйнуван­ня (апоптозу) клітини. Віріони складних вірусів покидають клітину в оточенні ділянки її плазматичної мембрани. Цей процес називається брунькуванням.

Віруси належать до особливого підрозділу живої природи – царства Віра.

Віруси — неклітинні форми життя. Це внутрішньоклітинні пара­зити прокаріотичних та еукаріотичних організмів. За межами клітин хазяїна вірусні частинки не виявляють жодних ознак живого. їхнє розмноження можливе лише всередині клітини, в якій вони паразитують. Для розмноження віруси використову­ють структури, органічні речовини та енергію клітини-хазяїна. Кожна вірусна частинка (віріон) складається з єдиної одно- або дволанцюгової молекули ДНК або РНК та оболонки. Залежно від особливостей хімічного складу оболонки вірусних частинок віруси поділяють на прості та складні. У простих вірусів оболон­ка складається лише з білків, у складних — до її складу входять також ліпіди та вуглеводи. Учені відносять віруси до особливого підрозділу живої природи — царства Віра.

Отже, ми з вами розглянули будову біологічних вірусів. Чи дає вона нам можливість розв’язати проблему: живі це організми чи ні? За вашею реакцією я бачу, що іще не можемо. А чому? За якими ознаками живі організми відрізняються від неживих? (пропозиції учнів) Так, всі живі організми здатні до розмноження. Вірус — неклітинна форма життя. Він досить просто побудований, але розмножується. Розмножуватися вірус здатний лише у клітинах інших організмів і цей процес є багатоступеневий.

5.   Шляхи проникнення в організм людини.

     Д/З опрацювати даний матеріа переглянути відео, зробити конспект       

9 клас урок № 54

огляд основних еукаріотичних таксонів

  ВИВЧЕННЯ МАТЕРІАЛУ

1.                Система еукаріотів.

Еукаріоти – одно- та багатоклітинні організми, які в своїх клітинах мають ядро та мембранні органели. До одноклітинних еукаріотів належать одноклітинні твариноподібні, одноклітинні водорості, одноклітинні грибоподібні організми, яких можна об’єднати в групу

Протисти. Багатоклітинними еукаріотами є рослини, гриби і тварини.

У процесі еволюції предки еукаріотів виникли завдяки симбіогенезу бактеріальних клітин й формуванню двомембранних органел. Через те геном еукаріотичних клітин може бути ядерним, пластидним і мітохондріальним.

2.       складання таблиці у зошиті.

Порівняння царств Гриби, Рослини, Тварини

 ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ: опрацювати параграф 6 виконати тестові завдання ст.. 180-181

урок №55               06.04.2020

Тема: Екосистема. Різноманітність екосистем. Харчові зв’язки, потоки енергії та колообіг речовин в екосистемах.

Зв’язки організмів один з одним та з абіотичними компонентами середовища життя формують екологічну систему (екосистему). Термін «екосистема» запропонував англійський еколог А. Тенслі в 1935 р. Під екосистемою розуміють функціональну систему, яка вбирає в себе угруповання живих організмів разом із середовищем, в якому вони мешкають. Елементи цієї системи пов'язані між собою обміном речовин та енергії. Екосистемами є й біосфера в цілому, й окремий ліс, і окрема калюжа, й поодиноке дерево, тобто як за розмірами, так і за складом екосистеми дуже різноманітні.

Будь-яка екосистема складається з абіотичних та біотичних компонентів. До абіотичних відносяться кліматичний режим, хімічні та фізичні характеристики середовища, неорганічні та деякі органічні речовини, що формують гумус. Компонентами біотичної складової є продуценти – виробники органічної речовини (автотрофні організми, головним чином зелені фото синтезуючі рослини), консументи – споживачі органічної речовини (тварини, паразитичні гриби, деякі бактерії), редуценти – бактерії і гриби, котрі руйнують мертві тіла або відпрацьовану органічну речовину до стану простих неорганічних сполук.

Класифікація екосистем

За масштабами екосистеми поділяються на мікроекосистеми, мезоекосистеми і глобальні екосистеми.

У мікроекосистемах невеличкі, тимчасові біоценози, що називаються синузіями, перебувають у обмеженому просторі. До таких екосистем належать трухляві пні, мертві стовбури дерев, мурашники тощо.

У мезоекосистемах або біогеоценозах біоценози займають однотипні ділянки земної поверхні з однаковими фізико-географічними умовами. Їх межі, як правило, збігаються з межами відповідних фітоценозів.

Макроекосистеми охоплюють величезні території чи акваторії, що визначаються характерними для них макрокліматами й відповідають цілим природним зонам. Біоценози таких екосистем називаються біомами. До макроекосистем належать екосистеми тундри, тайги, степу, пустелі, саван, листяних і мішаних лісів помірного поясу, субтропічного і тропічного лісів, а також морські екосистеми. Прикладом глобальної екосистеми є біосфера нашої планети.

Сукцесія (від лат. succesio — наступність, спадкування) — послідовна необоротна й закономірна зміна одного біоценозу іншим на певній ділянці середовища. За походженням сукцесії поділяють на первинні та вторинні.

Первинні сукцесії розвиваються паралельно з ґрунтоутворенням під впливом постійного потрапляння ззовні насіння, відмирання нестійких до екстремальних умов сіянців і лише з певного часу — під впливом міжвидової конкуренції.

Вторинна сукцесія розвивається в тому випадку, коли на зайнятій ним території зберігся ґрунт і насіння попереднього біоценозу. Через це із самого початку вторинної сукцесії міжвидова конкуренція відіграє значну роль.

Завдання 1. Обрати, які з перерахованих компонентів екосистеми відносять до абіотичних:

• Кліматичний режим
• Видове різноманіття
• Вологість
• Рослини
• Режим освітлення
• Тварини
• Неорганічні речовини, що включаються в кругообіг
• Бактерії

Завдання 2. Вказати, які найтиповіші природні угруповання зустрічаються в нашій місцевості.

Завдання 3. Чому біогеоценоз цілком можливо назвати елементарною екосистемою?

Біотичну частину екосистеми складають різні екологічні групи організмів, об’єднані між собою просторовими і трофічними зв’язками – продуценти, консументи, редуценти.

Продуценти – це популяція автотрофних організмів, здатних синтезувати органічні речовини з неорганічних. Це зелені рослини, ціанобактерії, фото синтезуючі та хемосинтезуючі бактерії. У водних екосистемах – це водорості,  а на суші насінні рослини.

 Консументи – популяції гетеротрофних організмів, які живляться безпосередньо або через інші організми готовою органічною речовиною, синтезованою автотрофами. Розрізняють консументи І порядку (фітофаги, паразити рослин), ІІ порядку, ІІІ порядку і наступупних порядків (хижаки, паразити тварин, сапрофаги)

Редуценти – популяції гетеротрофних організмів, які в процесі життєдіяльності розкладають відмерлі органічні речовини до мінеральних, котрі потім використовуються продуцентами. Це гетеротрофні сапрофітні організми – бактерії та гриби, які виділяють ферменти на органічні рештки і поглинають продукти їх розщеплення. У процесах розкладу органічних сполук беруть участь детритофаги (дощові червяки, личинки мух), капрофаги (жуки-гнойовики), некрофаги (жуки-гробарики).

Розрізняють два типи ланцюгів живлення. Перший ланцюг живлення (ланцюг виїдання, або пасовищний) розпочинається з рослин. Джерело енергії, за рахунок якої існують усі організми, – Сонце. В процесі фотосинтезу світлова енергія перетворюється ними (перша ланка таких ланцюгів живлення) на хімічну з утворенням органічних сполук. При цьому лише близько 1% світлової енергії, що потрапляє на рослину, переходить у потенціальну енергію органічних речовин; решта розсіюється у вигляді теплоти та відбивається.

Коли тварини поїдають рослини, то інша частина енергії, що міститься в кормах, витрачається на різні процеси життєдіяльності. У середньому в різних ланцюгах живлення лише 10% енергії кормів переходить у новозбудовану речовину тіла тварин.

Травоїдних тварин поїдають хижаки (на цьому і завершується ланцюг виїдання). Приклад такого типу ланцюга живлення: планктонні водорості - планктонні тварини - риби - рибоїдні птахи і м'ясоїдні ссавці. Інший приклад: рослини - комахи - комахоїдні птахи - хижі птахи.

Другий тип ланцюгів живлення розпочинається від рослинних і тваринних решток, екскрементів тварин і йде до дрібних тварин і мікроорганізмів, які ними живляться. В результаті діяльності мікроорганізмів утворюється напіврозщеплена маса - детрит. Такий ланцюг живлення називають ланцюгом розщеплення (детритним). Наприклад: коров'ячий послід – личинки мух  – комахоїдні птахи  – хижаки.

VІ. Домашнє завдання.

   1.  Опрацювати параграф 47, 48 запитання 6 письмово.

Урок № 56            08.04.2020

Тема: Біотичні, абіотичні та антропогенні фактори

Екологічний фактор — будь-який фактор середовища, що здатен тою чи іншою мірою, прямим або непрямим способом впливати на живі організми, в період хоча б однієї фази індивідуального розвитку.

Саме у визначенні екологічного фактора і знаходимо системний, комплексний підхід до вивчення закономірності функціонування як організму, так і їх сукупності. Так, відсутність якогось фактора у визначений період існування може гальмувати процес відтворення (відомо, що відсутність належних умов може призупинити розвиток понад і, отже, організм не розмножується) або ріст (рослини проростають тільки при визначеній сукупності факторів). Опосередкованість впливу екологічного фактора визначається залежністю одного організму від іншого. На перший погляд, важко уявити залежність хижака від екологічного фактора Сонця, але вивчення трофічних взаємовідносин засвідчило, що хижак непрямим чином залежить від даного екологічного фактора, позаяк кількість їжі, яку він споживає, залежить від кількості та якості організмів, що споживає його жертва.

      Екологічні фактори середовища, що ними зв'язаний будь-який живий організм, поділяють на дві категорії: абіотичні (фактори неживої природи) та біотичні (фактори живої природи). Існує певна умовність поділу і взаємовпливу абіотичних та біотичних факторів, оскільки живі організми здатні призвести до змін, які ведуть за собою і зміни абіотичних факторів (ліс знищений шкідниками, активна риюча діяльність норників на схилах може призвести до початку процесу ерозії). Отже, сучасна екологічна наука розглядає наступні фактори навколишнього середовища, які впливають на функціонування як

живих організмів, так і систем в цілому.       

Абіотичні фактори (фактори неживої природи: кліматичні:світло, тепло, волога;

-          грунтові (едафічних): механічний склад, вологість, щільність грунту, повітряпроникність:

-          хімічні: газовий склад повітря, сольовий склад води тощо.

Біотичні фактори — сукупність взаємовпливу життєдіяльності одних організмів на інші.

    Біотичний компонент можемо поділити на автотрофні та гетеротрофні організми. Перші з них самі автономно під впливом складних біохімічних процесів здатні продукувати органічну речовину, другі — тільки споживають накопичене.

            В останні десятиліття деякі вчені відокремлюють ще одну групу екологічних факторів, які можуть і змінюють умови існування та функціонування екосистем, — антропогенні фактори. З огляду на сучасний вплив людини на процеси, що відбуваються в навколишньому середовищі, таке відокремлення є виправданим, хоча, з точки зору біоекології, людина є таким самим організмом, як і всі інші. Фізіологічно, фізично, хімічно, біологічно людина не відрізняється від інших живих організмів, тому виділення даної групи є скоріше визначенням ролі людини як екологічного фактора стосовно до інших живих організмів та середовища існування.

Антропічні або антропогенні фактори — такі фактори, агентами яких є людина (безпосередньо або внаслідок своєї діяльності).

    Роль антропічного фактора весь час зростає. Дія людини на рослинні угруповання може бути прямою (безпосереднє споживання, вирощування в системі сільського господарства, використання рослинних ресурсів, інтродукція, пряме винищення тощо) та непрямою (деградація та позитивні зміни в фітоценозах, вимирання одних видів та розповсюдження інших внаслідок різних видів людської діяльності). За результатом вплив людини умовно поділяють на позитивний та негативний.

         Людина може навіть істотно змінювати ландшафт. Так, у країнах Середземномор'я, особливо в Греції, свійські тварини (вівці, кози) ще за античних часів винищували багату та різноманітну рослинність. Великих втрат зазнали ліси нашої планети, особливо Європи, Малої Азії, Північної Африки, Куби.

 Домашнє завдання.

   1.  Опрацювати параграф 49,50       запитання 4-6 письмово відповідь надіслати   

Урок №55А         05.04.2021

Тема Харчові ланцюги. Розвязування задач.

зробити запис задач в зошит

Д/З Виберіть 3 задачі і розв'яжіть

1. Розрахуйте, скільки знадобиться фітопланктону, щоб виросла щука масою 10 кг (харчовий ланцюг: фітопланктон – зоопланктон – дрібна риба – окунь – щука), враховуючи що на кожному трофічному рівні завжди поїдаються тільки представники попереднього рівня. (Відповідь: 100000 кг фітопланктону)

2. Розрахуйте, яку біомасу рослин збереже від знищення гусінню пара синиць, вигодовуючи 4 пташенят масою по 5г. Яку частку загальної біомаси рослин це складатиме (в %), якщо площа збору гусені 400 м2 , а продуктивність рослин 200г/м2 . (Відповідь: 2 кг рослин або 2,5%)

3. Визначить площу віко-вівсяного поля, необхідну, щоб «прокормити» пару лисиць масою по 20 кг (вміст води становить 70%), якщо його продуктивність складає 500 г/ м2 . Скільки мишей з’їдять лисиці, якщо маса однієї миші в середньому дорівнює 70г (вміст води – 60%). (Відповідь: 1400 м2 поля, 10000 мишей)

4. Розрахуйте, скільки знадобиться фітопланктону, щоб виріс ведмідь масою 300 кг (харчовий ланцюг: фітопланктон – зоопланктон – дрібна риба – лосось – ведмідь), враховуючи що на кожному трофічному рівні завжди поїдаються тільки представники попереднього рівня. (Відповідь: 3000000 кг фітопланктону).

5. Розрахуйте % пшениці збереже від поїдання польовими мишами пара сов масою по 2 кг на площі 10 га, якщо продуктивність 1 м2 поля складає 1,2 кг пшениці. Скільки мишей з’їдять при цьому сови, якщо середня маса однієї миші 80г. (Відповідь: 400 кг пшениці або 3,3%; 500 мишей). 6.Розрахуйте, скільки вовків може «прокормитися» протягом року на площі 20 га (продуктивність 1 м2 складає 300 г), якщо маса 1 вовка в середньому дорівнює 60 кг, з яких 60% це вода. Скільки зайців при цьому буде з’їдено, якщо маса зайця приблизно 1,5 кг? (Відповідь: приблизно 17 вовків, 4000 зайців).

13.04.2020                          Урок № 57

Тема: Біосфера як цілісна система.

Вивчення нового матеріалу.

1.                      Біосфера, її межі (Розповідь вчителя з елементами бесіди)

Біосфера – екологічна система, межі якої зумовлені життєдіяльністю організмів.

Межі біосфери:

-  Атмосфера – газувата оболонка (до озонового шару);

-  Гідросфера – водна оболонка;

-  Літосфера – верхня тверда оболонка Землі.

Жива речовина виконує такі функції:

-  Газова (фотосинтез, дихання);

-  Концентраційна (накопичення хім. елементів);

-  Окисно-відновна (окиснення речовин з утворенням солей та оксидів);

-  Біохімічна (під час обміну речовин).

2.                      Колообіг речовин у біосфері (Розповідь вчителя з елементами бесіди, повідомлення учнів)

У біосфері відбувається постійний кругообіг елементів, які переходять від організму до організму, у неживу природу і знову до організму.

Кругообіг Оксисену. Оксиген поширений у живих організмах у складі хімічних сполук, а в атмосфері він представлений двома простими речови­нами — киснем O₂ і озоном O₃. Кисень потрапляє в атмосферу вна­слідок фотосинтезу, коли виділяється як побічний продукт фото­хімічної реакції. Озон утворюється у верхніх шарах атмосфери внаслідок поглинання киснем ультрафіолетового випромінювання Сонця. Живі організми використовують кисень у процесі дихання для окиснення органічних сполук до карбон(ІУ) оксиду й води, які потім знову можуть використовуватися у процесі фотосинтезу.

Кругообіг Карбону. Природні сполуки, до складу яких входить Карбон, постійно зазна­ють змін, унаслідок яких здійснюється кругообіг Карбону. Важлива роль у кругообігу Карбону належить карбон(IV) оксиду, який входить до складу атмосфери. Цей газ надходить в атмосферу внаслідок бага­тьох процесів —виверження вулканів, горіння палива, розкладан­ня вапняку, дихання живих організмів, процесів бродіння і гниття. З повітря СO₂ у значних кількостях поглинається наземними рослинами та фітопланктоном Світового океану. Процес поглинан­ня СO₂ відбувається тільки на світлі — фотосинтез, унаслідок якого утворюються органічні сполуки, що містять Карбон. Із рослин, які поїдаються тваринами, Карбон переходить у тва­ринні організми. Тварини виділяють Карбон у вигляді вуглекис­лого газу під час дихання. Рослини і тварини з часом відмирають, починають гнити, окислюватись і частково перетворюватися на СO₂, що повертається у повітря й знову поглинається рослинами. А частково рослинні та тваринні рештки у ґрунті перетворюють­ся на горючі копалини — кам’яне вугілля, нафту, природний газ. Горючі копалини використовують як паливо, внаслідок згоряння якого СO₂ знову повертається в атмосферу.

 Роль організмів у перетворенні оболонок Землі (Самостійна робота з підручником

Домашнього завдання.

Вивчити параграф 51 питання усно.

Підготувати повідомлення про екологічні проблеми Землі

19.04.2021                                   Урок №60

Тема: Захист та збереження біосфери, основні заходи щодо охорони навколишнього середовища

      Охорона природи — система державних, громадських, адміністративно-господарських, техніко-виробничих, економічних і юридичних заходів, спрямованих на підтримання сприятливих для життя умов, раціональне використання, збереження і відтворення природних ресурсів Землі й навколоземного космічного простору в інтересах задоволення матеріальних і духовних потреб сучасних і майбутніх поколінь людей (запис у зошитах).

        Людина і біосфера невіддільні. Біосфера забезпечує людину необхідними для життя речовинами та енергією. Людина, у свою чергу дбає про біосферу - виявляє турботу про її мешканців, охороняє середовище їх існування. Проте, здійснюючи різноманітну господарську діяльність, завдає біосфері значної шкоди. А оскільки атмосфера і гідросфера не мають державних кордонів, то живі організми потерпають від негативного впливу діяльності людини в усіх куточках планети. Тож нині питання охорони біосфери хвилює всіх людей на Землі.

Охорона біосфери — міжнародна справа

      Учені світу працюють над тим, щоб поліпшити стан біосфери. Вони вивчають екосистеми в особливо забруднених місцевостях, виявляють вплив природних чинників і господарської діяльності людини на середовище життя організмів, визначають шляхи поліпшення умов існування живих істот. Міжнародне співробітництво з охорони біосфери виявляється у створенні таких організацій, як Грінпіс (перекладається як «Зелений світ»), Товариство охорони природи, Всесвітній фонд охорони природи та інші. Підписані та діють міжнародні угоди, що зобов'язують різні країни світу спільними зусиллями охороняти біосферу.

      В усіх країнах створюють природоохоронні території, люди об'єднуються в групи, що опікуються долею мешканців біосфери, вивчають рідкісні і зникаючі види живих організмів, сприяють їхній охороні та збереженню.

Як наша держава дбає про охорону біосфери

      В Україні охороною біосфери опікуються спеціальні організації та установи, видано укази про охорону повітря, води, ґрунту, створено Червону книгу - природоохоронний документ державного значення.

Для того щоб захистити живі організми від вимирання, перешкодити руйнуванню родючих земель, обмілінню річок від висихання, з метою дослідження та примноження видів рослин і тварин створено природоохороні території - заповідники, заказники, національні парки (пригадайте, що це таке).

      У природних заповідниках вивчають рослини і тварин у звичних для них умовах існування. Заповідники ще називають «лабораторіями в природі», оскільки тут проводять численні дослідження. Вчені спостерігають за живими організмами, вивчають склад ґрунту та води у водоймах, стежать за змінами, що відбуваються з тілами живої та неживої природи. Ви вже знаєте, що на території заповідників заборонено будь-який вид господарської діяльності.

      За роки незалежності України створено понад 10 заповідників. (Пригадайте, з якими з них ви вже ознайомилися, вивчаючи екосистеми.) Як приклад можна навести ще й інші, як-от: Поліський природний заповідник, що на Житомирщині, природний заповідник «Розточчя» на Львівщині, «Медобори» на Тернопільщині і Хмельниччині.

      Для вивчення взаємозв'язків між людиною і біосферою створюють біосферні заповідники. Такими є Асканія-Нова, Карпатський, Чорноморський та інші. В межах біосферного заповідника виділяють кілька територій. На одній з них господарська діяльність повністю заборонена, на іншій дозволяють незначне використання природи, наприклад риболовлю, збирання грибів і ягід. Потім порівнюють їх із територією, на якій господарська діяльність ведеться повною мірою. Вивчивши зміни, що відбуваються на цих територіях, пропонують, як краще охороняти біосферу.

      Мальовничими куточками природи є природні національні парки. їх створюють для збереження грибів, рослин і тварин разом із місцем їхнього перебування, а також для масового туризму та відпочинку людей. В Україні створено ще такі національні парки: Яворівський, «Синевир», «Святі гори».

      У заказниках охороняють якусь певну ділянку екосистеми, наприклад лісовий схил чи ділянку зростання рідкісної або зникаючої рослини. Тут можна здійснювати господарську діяльність, що не загрожує природі. Заказники є в усіх областях України.

  Заповнення таблиці «Природоохоронні території України»

Домашнє завдання.

   1.  Опрацювати параграф 52 тести письмово с.200-201, повторити параграф 47-51

20.04.2021                    Урок №61

Тематичне оцінювання

І рівень

Виберіть одну правильну відповідь (0,5 б.)

1.                 Термін «екологія» у 1866 році запропонував видатний німецький біолог:

а) К. Мебіус; б) А. Тенслі; в) Е. Геккель; г) Ю. Лібіх.

2. Зв`язки між популяціями різних видів бувають:

а) антагоністичними, нейтральними та мутуалістичними; б) екологічними та зворотніми; в) оборотніми та необоротніми; г) мутуалістичними, просторовими, домінуючими.

3. Популяції автотрофних організмів, здатних синтезувати органічні речовини з неорганічних, називають:

а) консументи; б) продуценти; в) редуценти; г) антагоністи.

4. Обмін речовинами між абіотичною і біотичною частинами екосистем являє собою:

а) колообіг речовин; б) правило екологічної піраміди; в) трофічну сітку; г) піраміду біомаси.

5. Залежно від природи та особливостей дії екологічні фактори поділяють на:

а) продуценти, консументи, редуценти; б) абіотичні, біотичні, антропогенні; в) природні і штучні; г) інтенсивні та пасивні.

6. Вкажіть, який державний документ містить інформацію про сучасний стан видів тварин і рослин, які перебувають під загрозою зникнення, та про заходи щодо їхнього збереження:

а) Охорона природи; б) Природний заповідник; в) Заказник; г) Червона книга.

ІІ рівень

Дайте визначення термінам (1 б.)

7. Біосфера – це …

8. Заказник – це …

9. Консументи – це …

ІІІ рівень

Завдання на відповідність та послідовність (2 б.)

10. Встановіть відповідність між терміном та його визначенням:

1.                 Сукцесія;                    а) зовнішня тверда оболонка Землі;

2.                 Літосфера;                   б) спрямовані послідовні зміни угруповань організмів,  

                                                які з часом приводять до перетворення самої екосистеми;

3. Антропогенні фактори     в) популяції організмів, які, споживаючи мертву органічну

                                                речовину, розкладають її до неорганічних сполук;

4. Редуценти                          г) прямий вплив людини  на навколишнє середовище та

                                                 наслідки її діяльності.

11. Розташуйте етапи первинної сукцесії по порядку їх виникнення:

а) заселення первинного грунту мохами; б) утворення трав`янистого рослинного покриву; в) оселення лишайників на скельній породі; г) формування угруповання із світлолюбних деревних і трав`янистих рослин; д) формування екосистеми лісу.

ІV рівень

Дайте розгорнуту відповідь (2 б.)

12. Що таке екосистеми і чому вони не можуть існувати без продуцентів? Відповідь обгрунтуйте.